Лада, 89 - 3 марта 2014 23:46

я обожаю этот. автор Борис Олiйник

Посiяла людям лiта своi, лiтечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу,
Навчила дiтей, як на свiтi по совiстi жити,
Зiтхнула полегко - i тихо пiшла за межу.

- Куди ж це Ви, мамо?! - сполохано кинулись дiти.
- Куди ж Ви, бабусю? - онуки бiжать до ворiт.
- Та я недалечко... де сонце лягае спочити.
Пора менi, дiтки... А ви вже без мене ростiть.

- Та як же без Вас ми?... Та що ж ви намислили, мамо?
- А хто ж нас, бабусю, у сон поведе по казках?
- А я вам лишаю всi райдуги iз журавлями,
I срiбло на травах, i золото на колосках.

- Не треба нам райдуг, не треба нам срiбла i злота,
Аби тiльки Ви нас чекали завжди край ворiт.
Та ми ж переробим усю Вашу вiчну роботу, -
Лишайтесь, матусю. Навiки лишайтесь. Не йдiть!

Вона посмiхнулась, красива i сива, як доля,
Махнула рукою - злетiли увись рушники.
- Лишайтесь щасливi... - i стала замисленим полем
На цiлу планету, на всi поколiння й вiки.

• 
• 
•