navi, 48 - 14 июня 2008 13:40

8)
Колись Тобi розкажу,
як йшли назустрiч одне-одному двоє слiпих.
Вони зустрiлись в пустинi,
йшли разом. I рoзiйшлись.
Палило нiчне сонце.
Шурхотілили ящiрки.

Кожний думав:
не я його залишив - не я,
нi - нi,
не мiг я iї залишити - не могла,
це вiн - це вона
мене кинула - залишив мене,
безпорадну - самотнього,
прикидалась - брехав,
вiн бачить, бачить - вона видiла, видiла,
як я схиляюсь, - як схиляюсь,
спiткаюся - як спiткаюся,
слiдить - слiдить,
жде моєї смертi, - смертi моєї,
ловить душу мою - душу ловить,
це-ж вода i хлiб - хліб і вода,
душа людська у пустинi - в пустинi вода i хлiб!
Скорiше - скорiше покинути - пiти - залишити !..
Палило нiчне сонце.

Тiнi їм зустрiчались,
бесплотнi, неспокiйнi стада примар
i самотнi, що ще живими себе рахували,
обiймали шуршачими голосами,
шукали, обiцяли, прощались...

Чудився голос кожному
той, що в пітьмi зазвучав свiтлом.

І спiвав запах сонця, пiк i спiвав..

Що сотворити можуть двоє слiпих?
Самотнiсть, ще одну самотнiсть..?

• 
• 
•