Одного дня, в якійсь далекій країні, сидячи в покинутій таверні за столом у розпаленого вогнища, сперечалися дві людини, два мандрівники. Причина їх суперечки була вічною, як саме життя. . Вони сперечалися про любов, причому один з жаром стверджував, що любові не буває на світі, інший же з не меншим запалом говорив про її існування.«Як ти можеш заперечувати її існування, якщо в її честь і ради неї здійснена безліч подвигів і безумних вчинків?» - запитував один. «А як я можу вірити в її існування, якщо про неї говорять лише безумні люди, адже всі закохані трішки божевільні?» - відповідав другий. І він продовжив: «я не можу відчути її, узявши в руки, я не відчуваю її запаху, а очі бачать деколи і міражі».
- Але те ж саме ти міг би сказати про веселку - у неї немає запаху і її не можливо взяти в руки, проте всі її бачать і визнають її існування і милуються нею. - Так, але я хоч би знаю, що вона складається з 7 кольорів, а з чого складається любов? Ти можеш мені назвати? Але якщо ти назвеш мені складові, то я можу відповісти, що ви вважаєте любов'ю всього лише коктейль із загальновідомих почуттів, відчуттів і якостей.
-О, Господи, який ти прагматик і скептик!!! - О, Господи, який ти легковажний! І ніхто з них непомітив того, як за їх столом з'явився третій. «Можливо, я зможу допомогти вам розібратися в цьому питанні» - сказав Бог. «Я не упевнений» - відповів скептик. «А то хіба може бути таке, що Вам не під силу?» - запитав менестрель. «Це залежить від того, в що і як сильно ти віриш» - з мудрою посмішкою відповів Бог, а потім витягнув ліву руку, в долоні якої з'явилося щось сяюче і таке, що переливається всіма кольорами світу. «Це любов» - коротко сказав Бог. І йому повірили всі. «Так з чого ж вона складається?» - запитав Бог менестреля і той почав перераховувати: «Ніжність, віра, самопожертвування, переживання, мрійливість.». І з кожною назвою Бог виймав з полум'я маленькі різноколірні вогники і розкладав їх на столі. Скептик не витримав: «Секс, пристрасть.» - і на столі з'явилися ще два вогники полум'я.
І ось вже весь стіл був у вогнях, і в долоні не залишилося жодного світла, лише чи то якийсь серпанок, як від вугілля у вогнищі, чи то якесь мерехтіння, як в дуже далекої зірки, чи то просто відсвіти від танцюючих вогників на столі. «Отже, ви всі назвали?» - запитав Бог. І після довгої паузи почув два голоси, що прозвучали в унісон: «ТАК».
«І в долоні, здається, нічого не залишилося?» І у відповідь знову прозвучало: «ТАК». Господь зробив рух, як би отряхнув долоні одна об іншу, і став збирати вогники знову в долоньку, які поміщаються дивом в руці, вогники не злилися в одне дивне первинне СВІТЛО. Мабуть, чогось не вистачало. «Господи, а що було те, що ми не відмітили, і ти струсив з долоні?» - змолилися обидва мандрівники. Господь покірливо і мудро посміхнувся: «Не знаю, але люди шукають це завжди і скрізь із створення світу».
Сказавши це, Бог зник, а скептик з менестрелем кинулися шукати втрачене, як і всі люди до і після їх.
